“Тобі навіки тридцять. Час спинився там, де Курська земля горіла у вогні. Ти так хотів, щоб світ цей відродився. Щоб діти не знали про жах і війну”, — це уривок із вірша, покладений на музику, який Катерина Сташенко присвятила своєму братові-воїну.
“Андрій виріс у Ніжині, що на Чернігівщині. Після 9-го класу навчався у місцевому аграрному ліцеї, де здобув спеціальність “слюсар по рихтовці машин”, отримав водійські права, — розповідає рідна сестра бійця Катерина Сташенко. — Опісля працював на меблевій фабриці, займався виготовленням сейфів. Брат не боявся роботи. Якщо щось не виходило — починав знову й знову. Він був дуже компанійським і нікому не відмовляв у допомозі. Любив тваринок і завжди їх підгодовував. Пам’ятаю, як одного разу приніс додому маленьке цуценя, вигодував його з піпетки, так песик у нас і залишився. Андрій обожнював свого похресника, мого сина, кожну вільну хвилину у відпустці проводив разом з ним: ходили разом на риболовлю чи “крутили” стареньку техніку в батьківському сараї. А ще брат мріяв про власне авто, проте не встиг його купити.”
У грудні 2022-го Андрія Лінника мобілізували до ЗСУ. У складі військової частини А3160 воїн брав участь у боях на Донецькому, Херсонському, Луганському, Запорізькому напрямках. “На початку 2025 року брат долучився до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, виконував завдання на Курщині. 25 січня Андрій разом із побратимами потрапив там під масований обстріл, коли утримували стратегічно важливу позицію біля одного з населених пунктів. Нам повідомили, що брат зник безвісти, — провадить далі Катерина. — Попри все, ми сподівалися до останнього, що, можливо, він живий, що потрапив у полон. Довгих десять місяців ми надіялися й молилися за його повернення, регулярно ходили на акції у підтримку безвісти зниклих та військовополонених. Але всі наші мрії розбились вщент після результатів ДНК-експертизи, яка підтвердила, що брат загинув”.
Вічний спочинок 30-річний солдат знайшов у Ніжині. “Брат мріяв створити сім’ю, відчути щастя батьківства. Та не судилося, — зауважує сестра. — До останнього подиху він був відданий військовій присязі та своєму народу. Тому наша родина зареєструвала петицію з проханням посмертно присвоїти Андрієві звання Герой України”.
