Артем Антоненко родом із селища Королівка, що на Дніпропетровщині. Після школи здобув професію харчового технолога, працював кухарем та кондитером. У травні минулого року підписав контракт із Третьою окремою штурмовою бригадою, взяв собі позивний “Кондитер”.
У підрозділі виконував обов’язки кулеметника, помічника гранатометника, тактичного медика. А згодом став командиром відділення. Із побратимами брав участь у боях на Луганщині.
“Четвертого грудня нашу посадку в районі села Новоєгорівка почали штурмувати, ми дістали завдання ліквідувати ворога”, — каже Артем Антоненко. Після успішного виконання наказу шестеро воїнів поверталися на позицію, попереду лежала дорога, яку треба було перебігти. “Серед нас були троє нових бійців, тож я пішов першим, — розповідає “Кондитер”. — Раптом побачив яскравий білий спалах, тоді відчув порох і печію в носі, хрускіт власних кісток... Упав, спробував встати, але не зміг через сильний біль у ногах. Спершу не розумів, що сталося”. Виявилось, що наступив на протипіхотну міну.
Наклавши турнікети, воїн повідомив командуванню: “Я важкий 300-й, потрібна евакуація”. Артем тримався за автомат, побратими ж тягнули його за ремінь зброї. “Пригадую, як права нога зачепилась за коріння, спробував її підняти й побачив, що нижче коліна вона просто звисає, — згадує боєць. — Лівою ногою відштовхувався, аби допомагати хлопцям мене тягнути, не відчуваючи, що й вона ушкоджена”.
На позиції бойовий медик наклав “Кондитеру” шину на праву ногу, а на лівій змінив турнікет. Воїн стікав кров’ю, обидві нижні кінцівки через численні ушкодження скидалися на друшляк... Знеболювального не було. “Дали протизапальне з антибіотиком, тож я вдав, що стало легше, — ділиться Артем. — Всю дорогу під час наступного етапу евакуації побратим тримав мене за руку, аби не знепритомнів”. У лікарні селища Борова воїна обстежили й виявили множинні вогнепальні й осколкові травми нижніх кінцівок. Пацієнта одразу повезли в операційну. Раптом він став задихатись. Медики виявили, що в його серці не працює один з клапанів, це сталось внаслідок великої крововтрати. Ввели адреналін, тоді під час майже п’ятигодинної операції видалили на правій нозі відмерлі тканини й встановили апарат зовнішньої фіксації (АЗФ). Ще й перелили близько трьох літрів крові та плазми.
Опісля пораненого евакуювали до Харкова, звідти зателефонував рідним, запевнив, що все добре. А побратимам подякував за те, що витягли. Тамтешній хірург попередив: через важку травму праву ногу доведеться ампутувати. “Тоді я зв’язався з кураторкою нашої патронатної служби — Ксенією із позивним “Гуцулка”. Вона подбала, аби того ж вечора мене перевели до Львова”, — зауважує Артем. Туди одразу ж приїхала його хрещена мати разом із чоловіком і двома синами. “Побачивши нас, Артем заусміхався, спробував розраджувати, хоч це ми приїхали допомогти. Він — наше сонечко!” — ділиться Наталія Швидка.
У Лікарні святого Луки (Перше ТМО міста Львова) на праву ногу воїна встановили ВАК-систему — для очищення рани, а на ліву наклали гіпс. Відтоді почав пересуватись на колісному кріслі. “Хірурги попереджали, що надії на порятунок правої ноги дуже мало, але вони боролись. І їм це вдалось. Віднедавна я став ходити, спираючись на милиці”, — каже Артем. А днями йому провели чергову операцію — замінили штирі на АЗФ. За прогнозами лікарів, на праву ногу пацієнт зможе ставати через три місяці, коли зростуться кістки. “Кондитер” мав надію повернутись на бойову посаду, на що головна медикиня його роти з позивним “Фокс” зауважила: “Артеме, ти проявив себе як справжній козак і захисник. Але своє ти вже відвоював”.
31 травня Артемові Антоненку виповниться 22 роки. Він опановує новий фах із 3D-дизайну й будує плани: “Разом із побратимом хочу відкрити інклюзивну автомийку і барбер-шоп, де працюватимуть ветерани з інвалідністю. Для військових діятимуть великі знижки”. А хрещена мати Наталія запевняє: “Артем — дуже цілеспрямований. Вірю, що йому все вдасться”.
