Очільниця волонтерського проєкту Victory drones Марія Берлінська заявила: “Або ми зберігаємо чоловіків, або нам доведеться мобілізовувати також жінок, або нам доведеться здатися. Ми хочемо здатися і жити за законами “руского міра”, де вся країна буде в братських могилах? Не хочемо... Я не вважаю, що життя чоловіка коштує менше, ніж життя жінки”.
Водночас адвокатка та військовослужбовиця Євгенія Закревська каже, що нині не вистачає новобранців навіть на поповнення втрат, тому, мовляв, треба активізувати мобілізацію. “Очевидно, вже давно потрібно оголосити обов’язкову мобілізацію жінок, — наголошує вона. — Хочемо ми чи ні — ми народжені для війни. І від нас залежить, чи наші діти також народжуються для війни”.
Ідею щодо мобілізації жінок підтримує і нардепка від “Слуги народу” Мар’яна Безугла. У Конституції немає двох видів громадян, зазначає вона, тому і чоловіки, і жінки мають захищати Україну на фронті. “Почати варто було б із мобілізації на тилові посади: діловодів, кадровиків, підрозділів охорони тощо. У тилу зараз багато “пристроєних” — тисячі й тисячі чоловіків, які “порішали” та яких бойові підрозділи вже зачекалися”, — заявила депутатка. На її переконання, війна не може бути справою обраних, надто коли йдеться не просто про території чи сфери впливу, а про існування нації та право на життя загалом. Тож чи справді вже назріло питання мобілізації жінок?
— Так. Відбір до війська не за об’єктивними критеріями (професійними, інтелектуальними, вольовими, організаційними, фізичними здібностями), а за статевою ознакою — це організаційно просто для держави, але неефективно для війська, — каже аеророзвідниця Євгенія Закревська. — Чому неефективно? Бо часто на певні позиції в армії ставлять чоловіків, яких знаходять працівники ТЦК, а не жінок, які більше на ці позиції підходять. І бажання жінок добровільно долучатись до війська не надто змінює ситуацію.
Цей перекіс не дуже помітний, поки армія не воює на межі своїх можливостей і сил. Україна — велика держава, істотно більша, наприклад, за Ізраїль, тому нестачу людей не так критично видно одразу. Але коли третій рік ми захищаємось від країнинеадеквата з учетверо більшим населенням, зазнаємо втрат, мобілізуємо вже більш як мільйон людей, то проблема стає помітною. Ми доходимо до моменту, коли реальність, у цьому випадку — війна, просто змушує нас оновити систему, відкинувши неефективний розподіл ролей та застарілі соціальні настанови. Ми як суспільство не маємо права дійти до тієї межі, коли брак ефективності у війську стане критичним.
— На нинішньому етапі мобілізувати можна хіба що невелику кількість жінок для заміни на посадах чоловіків, які служать у тилових частинах, частинах забезпечення і ТЦК, — додає військовослужбовець ЗСУ Сергій Пархоменко. — Хоча на фронті жінки чудово показують себе як пілоти БПЛА, медики, снайпери й так далі. Але поки що немає потреби мобілізовувати їх на загальних засадах.
— Як вважаєте, чому саме тепер активізувалися розмови про мобілізацію жінок?
● С. Пархоменко:
— Можливо, це пов’язано з проблемами мобілізації та пошуком в авральному режимі швидких рішень. А можливо, моніторинг ринку вказує, що якщо мобілізувати певну кількість жінок, то це не вплине на критичні галузі економіки. Особисто я вважаю це радше чиєюсь особистою позицією, ніж реальними планами військово-політичного керівництва держави. Щоправда, у владної команди є така фішка: закинути певну контроверсійну ідею у маси, подивитися на реакцію суспільства, а далі діяти залежно від того, чи буде суспільне схвалення: якщо так, то під ідею можуть підвести нормативну базу, якщо ні, то від неї відмовляться.
Хай там як, але такий “онлайнреферендум” — явно не той підхід, який потрібен у ці складні часи. Тим паче, що дуже непослідовно виходить: про мобілізацію жінок чомусь можна говорити, а про мобілізацію спортсменів, зокрема футболістів збірної України, чи студії “Квартал 95” — ні. І не дивно, чому ні. Бо суспільна підтримка такої ініціативи буде на рівні 99,99%. Але футбол чи цирк для декого у владі важливіший за українських жінок.
— То, може, нам справді бракує мобілізаційного резерву?
— Ні, у нас є мобілізаційний резерв — як мінімум 5 мільйонів осіб. Нині тему мобілізації жінок розганяють не просто так. А щоб виправдати недолугі дії військово-політичного керівництва в мобілізації та управлінні армією, що призвело до недоукомплектування підрозділів і до значних втрат, — зауважує ветеран російсько-української війни Олег Симороз. — Дехто намагається змістити акценти: замість того, щоб визнати, що є проблеми з призовом здорових чоловіків віком від 25 років, нам кажуть, що потрібна примусова мобілізація жінок. Чому мотивація чоловіків захищати країну нині дуже низька? Тому що мобілізація відбувається несправедливо. Є привілейована каста: діти наших топпосадовців, суддів, прокурорів, нардепів, які мають липові довідки про непридатність до служби або ж виїжджають за кордон. І є прості люди, які захищають країну.
Замість того, щоб вирішувати проблеми з мобілізацією, кадрові питання в армії, повертати довіру до командирів, провладні рупори кажуть: “Мабуть, будемо мобілізовувати жінок”. Примусова мобілізація жінок — це фантастика й політичне самогубство ініціаторів цієї ідеї. Я негативно ставлюся до всіх тих, хто її озвучує, — неважливо, чи це політики, чи військові, чи громадські активісти. Такі розмови сіють паніку в суспільстві й більше схожі на політичні ігри, ніж на реальну аналітику.
— Якщо розглядати варіант мобілізації жінок, то у яких підрозділах вони могли би служити?
● Є. Закревська:
— Кожна жінка може служити в будь-якому підрозділі, де вона буде ефективною. Це можуть бути як тилові служби, навчальні центри, штаби, управління бригад, батальйонів, так і бойові підрозділи. Це напевно можуть бути ті підрозділи, де жінки вже успішно служать: артилерія, БПЛА, сапери, РЕБ, РЕР, зв'язок, розвідка, бойова медицина і так далі. Загальна мобілізація жінок дозволила б вивільнити з тилових, зокрема з командних, посад велику кількість чоловіків.
У разі мобілізації жінок на них також має поширюватися бронювання. І ще важливий аспект. Очевидно, що один із подружжя, в якого є діти, має бути з ними й не може служити. Кому захищати країну, має вирішувати пара (дитину може доглядати також інший родич — бабуся, дідусь, тітка, але, звісно, за бажанням батьків). Цей момент варто юридично зафіксувати і враховувати, зокрема, при поїздках за кордон. Зрозуміло, що організувати і контролювати такий процес значно складніше, ніж просто заборонити виїзд чоловікам.
— Досвід яких країн у цьому питанні можна було б узяти на озброєння?
● С. Пархоменко:
— Крім Ізраїлю, немає в історії ХХІ століття успішних кейсів загальної мобілізації жінок до війська. Хоча у ХХ столітті жінок призивали до армій багатьох країн під час світових воєн, активно залучали до руху опору, але я б все-таки не поспішав застосовувати цей досвід у російсько-українській війні.
● Є. Закревська:
— Я думаю, нам варто вивчити досвід Ізраїлю, Швеції, Норвегії, Фінляндії. Надто Ізраїлю — в них є статистика для аналізу ефективності жінок у різних підрозділах на різних позиціях у реальних бойових умовах, порівняно з чоловіками. Маючи ці дані, можна певним чином планувати і корегувати відсоток залучення жінок до різних підрозділів.
Крім того, в Ізраїлі професійно досліджують психоемоційні, інтелектуальні, фізичні особливості кожного кандидата у військо і, відповідно до визначеного "портрета", скеровують їх до тих підрозділів, де вони будуть ефективними. Але думаю, що в недалекому майбутньому вже інші країни вивчатимуть наш досвід, зокрема мобілізації жінок і подолання всіх форм нерівності та несправедливості у війську.
● О. Симороз:
— Так, нині багато хто каже, що в Ізраїлі жінки служать нарівні з чоловіками. Чи згадують, що у Фінляндії 1940 року понад 100 тисяч жінок було залучено до воєнізованої організації “Лотта Сверд”, і це, мовляв, звільнило чоловіків для служби на фронті. Як на мене, ці порівняння недоречні. По-перше, в Ізраїлі ніколи не було таких бойових дій, як у нас. Ми воюємо справді з другою за чисельністю і технічними можливостями армією світу. Ворог Ізраїлю абсолютно не співмірний з нашим ворогом. Якби в нас був такий противник, як в Ізраїлю, то з ним, мабуть, впоралася би наша контрактна армія.
По-друге, фінська “Лотта Сверд” була жіночою допоміжною напіввійськовою організацією. І що головне — добровольчою! Хіба наші жінки нині добровільно не служать у ЗСУ? Служать. Їх у лавах армії нині понад 48 тисяч, а безпосередньо в зоні бойових дій — приблизно 5 тисяч! У нас не заборонено служити жінкам. Але участь у захисті країни має бути для них добровільною.
