“Наступальні можливості противника не безмежні. Я думаю, ще місяць-півтора і вони не зможуть вести активні штурми одразу на багатьох напрямках, а стануть в оборону”, — заявив командувач Національної гвардії України Олександр Півненко.
Схожий прогноз зробив начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. “За півтора-два місяці основний напір (армії РФ. — Авт.) має завершитися... Практика десятирічної війни показує, що наступальний потенціал будь-яка сторона понад два місяці не витягує. Наступальні операції РФ наближаються до трьох місяців, тому далі буде трішки спад”, — переконаний очільник військової розвідки. Але, за його словами, є й інша проблема — після активізації ворога буде затишшя, а далі він знову спробує наступати.
Водночас головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський зауважив, що Росія має значну перевагу в силах та засобах. “До кінця 2024 року противник планує збільшити чисельність своїх військ в Україні до 690 тисяч”, — повідомив він. При цьому головком зазначив, що на початку повномасштабного вторгнення РФ мала 100 тисяч військових, а нині її сили зросли до 520 тисяч.
— Справді, росіяни мають на сьогодні півмільйонну армію на території України, — каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Олег Жданов. — На початок вторгнення було не 100 тисяч, а близько 200 тисяч.
Не секрет, що РФ хоче збільшити чисельність свого війська в Україні. Але бажання ще не означає можливості. Із травня поточного року втрати ворога перевищують можливості мобілізаційної системи РФ. Путін хотів би тримати на території України і мільйон, щоб почуватися спокійніше. Нині він дуже хвилюється, бо ситуація така собі. Противник перехопив ініціативу, але вона нестабільна.
Є інформація, що у Москві тим, хто погодиться підписати контракт з армією, виплатять одноразово 1,9 мільйона рублів (22 тисячі доларів). Це крім 600 тисяч рублів, які щомісяця виплачує міська влада на додачу до заробітної плати та премій, запропонованих міністерством оборони РФ. Скажу так: якщо пропонують таку високу плату за участь у війні, то це означає, що охочих прийти й підписати контракт бракує.
Додам, що цьогорічний весняний призов у РФ уперше тривав аж три з половиною місяці — до середини липня. За цей час там набрали 150 тисяч (раніше було максимум 135 тисяч). Практика свідчить, що як мінімум 30% призовників у Росії змушують підписувати контракт. Їх, непідготовлених, одразу ж відправляють у зону бойових дій в Україну. Тобто цілком імовірно, що противник уже невдовзі збільшить свою армію ще на 50 тисяч.
— Як Росії вдається поповнювати особовий склад без оголошення мобілізації?
— Є кілька джерел поповнення окупаційної армії. Перше — це тотальна мобілізація на окупованих територіях Луганської та Донецької області, де мобілізаційний вік збільшено до 65 років. Чоловічого населення там майже не залишилося, з’явилося навіть таке поняття, як “баб’ї сьола”, — зазначає співголова ГІ “Права справа”, військовий експерт Дмитро Снєгирьов. — Друга категорія — так званий спецконтингент “К”. Це ув’язнені, які після заколоту Пригожина, згідно з указом очільника країни-агресорки, мають право підписувати контракт з міноборони РФ (раніше такі контракти підписували винятково з приватними військовими компаніями на кшталт “Вагнера”). Кількість осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі на території Росії, за різними оцінками, становить від 350 до 400 тисяч.
Третя категорія — це так звані трудові мігранти з країн Середньої Азії, які натуралізувалися на території країни-агресорки, тобто набули громадянство РФ або отримали патенти на трудову діяльність. За інформацією російських спецслужб, зокрема ФСБ, на лютий 2024 року чисельність так званих трудових мігрантів на території РФ сягала 12 мільйонів. За ці пів року, за даними знову-таки російської сторони, їх кількість зросла на 1,3 мільйона.
Представники російських силових структур, зокрема очільник Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін, підтвердили інформацію про проведення мобілізаційних заходів серед так званих трудових мігрантів. Відомо, що 30 тисяч з них уже примусово залучено до російського війська. 10 тисяч перебувають на окупованих територіях України. Їх не лише змушують будувати інженерно-фортифікаційні споруди, а й кидають на лінію бойового зіткнення, тобто використовують як гарматне м’ясо.
І четверте джерело — це іноземні найманці з Непалу, Сирії, Сомалі, Центральної Африканської Республіки й так далі. Їм пропонують 500 — 700 доларів зарплати. Для найманців із країн, де доволі низький соціальний рівень, це захмарні гроші. Але для російського бюджету, порівняно з виплатами громадянам РФ за контрактом, — копійки.
— То чи можемо вважати, що вже за місяць-два наступальний потенціал РФ вичерпається?
● О. Жданов:
— Навіть з угрупованням у кількості 520 тисяч росіяни можуть вести нескінченні наступальні дії, що вони й роблять. Припускаю, що кількість атак на певних напрямках може знижуватися, як-от на Покровському іноді буває до 50 атак на добу, а іноді — до 30-ти. Та навряд чи ворог найближчим часом “видихнеться”. Нам треба у рази більше ракет і літаків, щоб ми могли постійно штурмувати райони зосередження особового складу й логістику росіян. Тільки тоді окупанти зможуть “видихнутися”. Наразі ж наші союзники дають нам озброєння у таких кількостях, щоб ми могли тримати оборону.
— Командувач НГУ Олександр Півненко вважає, що російські війська невдовзі змушені будуть стати в оборону. Що скажете?
— Це правда, що ворог поступово виснажується, — каже Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив”. — Однак до оборони він не перейде на всіх напрямках. Залишаться такі, де він, незважаючи на втрати, продовжуватиме наступальні дії протягом усього 2024 року. Серед них Покровський, Краматорський і Торецький напрямки. Там противник не зменшуватиме інтенсивність тиску й штурмові дії. Тобто він акцентуватиме увагу свого наступу на Донеччині. В Запорізькій області противник прагне повернути під свій контроль втрачені під час нашого минулорічного наступу території. Мова йде про Роботинський виступ. Тому й збільшує там угруповання. Якщо росіянам вдасться його зрізати, то відкриється Оріхівський напрямок.
— Ворог найперше хоче досягти успіху на сході, а у випадку розгрому там наших військ перейти до наступальних дій на півдні, — додає Павло Лакійчук, керівник безпекових проєктів Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”. — Тож подальше розширення фронту з метою розтягнення наших сил цілком можливе. Сьогодні, за словами Олександра Сирського, активні бойові дії ведуться на 977 кілометрах фронту. Та не на всій цій протяжності ми проводимо винятково оборонні дії. Є й незначні наступальні операції.
● Д. Снєгирьов:
— Наразі немає підстав вважати, що ситуація на фронті може перейти в режим оперативної паузи чи окупаційні війська відчують брак у живій силі або засобах ураження. До кінця року вороже угруповання може нараховувати до 690 тисяч осіб. І його росіяни формують аж ніяк не для переходу в оборону, а для наступу. Незважаючи на те, що запрацювала чеська ініціатива щодо надання нам боєприпасів, коефіцієнт вогневого ураження становить три до одного на користь окупантів. Раніше це було шість до одного. Противник має перевагу й в бронетехніці два до одного. Після захоплення Авдіївки були сподівання, що чисельні втрати ворога можуть змусити його взяти оперативну паузу, але цього не сталося.
Події на лінії бойового зіткнення свідчать, що росіяни розуміють: потрібно використати можливості, а саме до завершення виборів у США, щоб досягти максимальних завдань — вийти на адмінкордони Донецької області.
— Що би змусило ворога перейти в оборону?
● Д. Снєгирьов:
— Високотехнологічні види озброєння. Нам потрібні засоби ураження, достатня кількість артилерійських та реактивних снарядів. А головне — наявність систем ППО, які би прикрили позиції Сил оборони від використання ворогом ФАБів та КАБів. Також нам необхідно досягти паритету в повітрі — знизити активність ворожої авіації, яка є передумовою для тактичних успіхів окупантів.
— А чи може наш фронт посипатись найближчим часом?
● Д. Снєгирьов:
— Такі ризики є. Противник тисне по всій лінії. Але найкритичніша ситуація на Донеччині. Зауважу, що з моменту наступу на Авдіївку (від грудня минулого року) ворог просунувся на цьому напрямку углиб на 27 кілометрів.
Лише за липень ми втратили 12 населених пунктів у Донецькій області, або 95 квадратних кілометрів. За цей період ворог найбільше просунувся на Торецькому та Покровському напрямках — углиб, за різними оцінками, на 4 — 5 кілометрів.
Нині найскладніша ситуація біля Красногорівки. За місяць-два ми можемо втратити місто. Ймовірні тактичні успіхи ворога й на Покровському та Торецькому напрямках. Противник може вийти до траси 0504 Покровськ — Костянтинівка. Не відкидаю просування росіян також на Куп’янському та Времівському напрямках.
Водночас на Краматорському напрямку ситуація більш-менш контрольована. Взяти Часів Яр у найближчій перспективі окупантам не вдасться. Так само у них немає передумов для виходу до Лиману чи покращення ситуації біля Тернів.
Є просування росіян і на Запорізькому напрямку, біля Вербового, але тактичного успіху вони там не мають. На Луганщині ми фактично вже не контролюємо територій. Залишилося три населені пункти, або один відсоток області.
