За кількістю фільмів, у яких зіграв Жан Рошфор, його можна порівняти з Бельмондо. На рахунку зірки — понад 150 проєктів! Від костюмованих “Картуша” та “Анжеліки” до комедійних “Високого блондина в чорному черевику” й “Хамелеона”. Проте, на відміну від свого друга, він мав аж три статуетки “Сезар”!
Рошфор ніколи не марив кінематографом. Вважав себе театральним актором і сповна віддавався сцені. Проте, коли чергова вистава провалилась, а рахунки за оренду паризької квартири треба було оплачувати, все ж
піддався вмовлянням колег. Звісно, це були не головні ролі, але поруч із Жаном Маре, Марчелло Мастроянні, Філіппом Нуаре, тим же Бельмондо та іншими суперстар.
А на початку шістдесятих Жан Рошфор дістав щасливий квиток, знявшись у серії фільмів про пригоди Анжеліки. Його герой не розлучався з догом і запам’ятався глядачам фразою: “Сорбонно, до мене!” Здавалось би, нічого особливого в цій ролі не було, але дещиця популярності перепала й нашому героєві. Вона тягнутиметься за ним багато років, кого б
він потім не зіграв.
Знімався у топових режисерів: Іва Робера, Бертрана Таверньє, Клода Шаброля, Франсіса Вебера (і не тільки). Як у сучасних фільмах, так і в історичних. В останніх почувався найкраще. Сюртуки сиділи на ньому ідеально, всілякі пістолі в руках виглядали природно, а гарцювання на коні — невимушено. Іноді створювалося враження, що Жан Рошфор “гість із минулого”, а не людина ХХ століття.
Та й хобі мав не характерне: колекціонував не автомобілі, а... коней. Кажуть, інтерес до гнідих прокинувся у Рошфора під час зйомок в одному з фільмів. І навіть коли вони завершились, актор не припинив брати уроки їзди верхи. Ба більше — придбав згодом завод, де розводили породистих жеребців. Ця пристрасть обходилась у копійку, але мсьє Жан не шкодував грошей на своїх коників. І з цим захопленням доводилося миритися його дружинам.
Він тричі закохувався, точніше — офіційно оформлював стосунки з жінками. Перший шлюб протривав вісім років, другий — двадцять (плодом цього кохання стала поява на світ двох дітей), третій — майже тридцять. Його остання обраниця не належала до богеми, а працювала архітекторкою. Та головне — була на двадцять літ молодша й подарувала двійко дітей. Якщо взяти до уваги ще одного сина — позашлюбного — Жан Рошфор мав їх п’ятеро.
У мистецьких колах француз був відомий також своїми правими поглядами. На відміну від багатьох колег, які традиційно належали до “ліваків”, тобто до симпатиків комунізму. А тривале відрядження актора до СРСР, де проходили зйомки одного зі спільних фільмів, лише зміцнило переконання Жана Рошфора. Потім він часто згадував той візит за “залізну завісу” та розповідав про реалії, що побачив на власні очі. Втім, намагання розвіяти міфи радянської пропаганди, якою були зачаровані французи, не мали особливого успіху.
Поза тим актор брав активну участь у громадському житті. Він підтримував організацію з промовистою назвою “Діти Дон Кіхота” (до слова, все життя мріяв зіграти героя Сервантеса, але не судилося), котра опікувалася клошарами, себто безхатьками. Також долучився до асоціації “Антикорида”, що, як неважко здогадатися, виступала за відміну боїв биків. Одне слово, чималі статки, зароблені у кіно, не зробили серце зірки черствішим до чужих страждань.
У старості він збавив оберти й нечасто погоджувався зніматися. Або це мав бути дуже цікавий сценарій, або проєкт його друзів, знайомих, колег. Так, наприклад, з’явився у фільмі “Не кажи нікому”. Це був режисерський дебют актора Гійома Кане, якого він знав ще за роботою у трилері “Баракуда”. Останньою ж стрічкою зірки стала “Флорида”, де він зіграв пенсіонера похилого віку, в якого загинула донька й котрий хворий на Альцгеймера...
А в самого актора невдовзі виявили ще страшнішу недугу — онкологічну. До шпиталю парижанин потрапив з підозрою на виразку чи щось на кшталт того. Проте діагноз був жахливішим. Понад рік лікарі боролися за життя Жана Рошфора, але рак виявився, як завжди, сильнішим. Зірки, яка так загадково вміла усміхатись у пишні вуса, не стало 9 жовтня 2017 року. Їх власникові було вісімдесят сім.
Антін БІЛИЙ
