І не лише допомагають армії своєю працею, а й підтримують одне одного психологічно.
“Коли люди втрачають своїх рідних та близьких на війні, вони як ніколи потребують підтримки. Тому долучаються до майстер-класів, творчих заходів. До нас можна прийти, щоб поспілкуватись, поділитись тим, що на серці. Крім того, волонтерство стає для багатьох чи не єдиним способом бодай на якийсь час забути про біль, — розповідає заступник директора ветеранського простору Ростислав Рабцун. — Але ніщо так не об’єднує, як спільна робота, тож ми організували й плетіння маскувальних сіток. Щотижня до нас приходять десятки мам, татів, дружин полеглих воїнів і долучаються до процесу. Всіх об’єднує одне — прагнення наблизити нашу перемогу. А ще вони стали справжньою підтримкою одне одному, здружились і спілкуються поза простором. Ми виготовили дерев’яні каркаси, щоб було зручно працювати, волонтери допомагають матеріалами. За один день виготовляємо маскувальну сітку розміром 4 на 6 метрів. Часто у нас замовляють і більші — 4 на 9 метрів. З літа минулого року вже сплели понад 1000 квадратних метрів маскувальних сіток. Передаємо їх на різні напрямки фронту, залежно від запитів. Пишаємося тим, що наші вироби допомагають ефективно захищати техніку і бійців від ворожих дронів-розвідників”.
Не уявляє свого життя без роботи у волонтерському просторі Оксана Гамова. Її син у мирний час займався спортивною акробатикою, був кандидатом у майстри спорту.
“Максим долучився до захисту країни в жовтні 2022 року, служив у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді, — розповідає мати. — Загинув у серпні 2023-го на Луганщині. Йому навіки 28 років. Дуже важко залишатись із горем наодинці, тому спілкуюсь з такими ж зраненими матерями, як і сама. Плетіння сіток — це і допомога хлопцям на фронті, і можливість хоч на мить відвернути гнітючі думки. Під час роботи спілкуємось одна з одною, підбадьорюємо, згадуємо наших синочків”.
Оксана Несеверенко на війні теж втратила сина. Він відвіз у безпечне місце дружину і двох дітей, а сам пішов на фронт добровольцем, служив морським піхотинцем. У жовтні 2022 року захисник поліг на Херсонщині, посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Хоч би як важко було, треба повертатись до життя, — зауважує співрозмовниця. — З багатьма мамами ми тепер як одна родина й будемо раді всім, хто долучатиметься до нас. Треба працювати й допомагати війську. Бо ще Наполеон казав: “Народ, який не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу”.
