Декілька років тому на другому поверсі своєї хати він облаштував музей. У колекції — предмети часів ранньої залізної доби, Римської імперії, Першої світової війни й радянської окупації. Кожним артефактом прикарпатець дорожить і розповідає про нього з неабияким захопленням.
“За фахом я технік-механік, все життя пропрацював на хімічному заводі. Але завжди цікавився історією України, багато читав. Якось у вчителя з Грабівки придбав за 50 рублів прес для вощини. Віддав за нього пів своєї місячної зарплати, — розповідає 79-літній Дмитро Ганчук. — А збирати старожитності почав після того, як в одному з журналів прочитав, що у Галицькому районі спалюють солом’яні вулики, яких майже не залишилось. Це для мене було справжнім шоком, адже артефакти слід берегти, а не знищувати. Мені було сумно бачити, як односельці позбуваються речей, що розповідають про історію Бойківщини”.
У пошуках архаїки пенсіонер нерідко їздить селами, дещо викуповує у людей, дещо йому дарують. Має експонати (а їх вже понад тисяча!) чи не зі всієї України. Для них виділив другий поверх власного будинку (дві кімнати й коридор), який перетворив на справжній етнографічний музей.
“У першій кімнаті я відтворив інтер’єр сільської хати. Розмістив там скрині, старовинний стіл, стільці, бамбетель, ліжко, а також батькову роботу — колиску, в якій мама нас із сестрою колисала. Є навіть бойківський кожух, який носила ненька. І багато вишиванок, — зауважує колекціонер. — Збереглась і жердка, котрій 200 років, вона слугувала у ті часи вішаком.
В іншій кімнаті — глиняний посуд, знаряддя праці, предмети хатнього вжитку, ткацькі верстати, жорна, старі світильники, годинники, ікони, гасові лампи, чорнильниці для каліграфії, коновка — дерев’яна посудина для пиття. Маю старовинні римські срібні монети — динарії, найдавніші датуються ІІ століттям нашої ери. А ще — личаки, це взуття, яке наші пращури виготовляли з березової кори, і навіть ведмежий капкан. Я зібрав і речі з побуту українських січових стрільців — багнет від гвинтівки Маузер 98К, шанцеву лопату, гранату-лимонку, сталевий шолом СШ-40. В експозиції також швейна машинка 1858 року німецького бренду “Штевер”. Колекціоную й ремісничі інструменти, як-от ручне точило, верстати, кузню з міхом, долота, пили, ступи. А найдавніший експонат у моєму музеї — бронзовий ніж XII — VII століття до нашої ери. Його мені подарував вінницький історик”.
Дмитро Ганчук каже, що за збірнею доглядає сам, адже дружина має проблеми зі здоров’ям. Найбільше колекціонер радіє туристам — до його музею часто приїжджають школярі й поціновувачі старовини не лише з Прикарпаття, а й з інших регіонів.
